Проповідь ієрея Пера Сілєна (Pär Silén) у неділю 21 липня 2024 року

Матфея 14:22-34

Одного разу змусив Ісус учнів Своїх сісти в човен і переправитись раніше за Нього на той бік, поки Він не відпустить народ. І, відпустивши народ, Він зійшов на гору помолитися на самоті; і як настав вечір, був там один. А човен був уже на середині моря, і било його хвилями, бо вітер був зустрічний.

У четверту ж сторожу ночі пішов до них Ісус, ідучи по морю. І учні, побачивши, що Він іде по морю, стривожились, кажучи: «Це привид!» І з переляку закричали. Але Ісус одразу заговорив до них, кажучи: «Заспокойтеся! Це Я, не бійтеся».

Петро ж сказав Йому у відповідь: «Господи, якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по водах».

Він же сказав: «Прийди». І, спустившись із човна, Петро пішов по водах, щоби підійти до Ісуса, та, бачучи сильний вітер, злякався, і, як почав тонути, закричав, кажучи:

«Господи, спаси мене!» Ісус, одразу ж простягнувши руку, підхопив його і говорить йому: «Маловірний, навіщо ти засумнівався?» І, як увійшли вони в човен, вітер стих.

А ті, що були в човні, підійшли і поклонилися Йому, кажучи: «Воістину Ти Син Божий». І, переправившись, вони прибули в землю Геннісаретську.

В ім’я Отця, Сина і Святого Духа!

Почувши сьогоднішнє Євангеліє, легко впасти у відчай!
Якщо святий Петро, з його сильною вірою, не зміг послухатися наказу свого Господа: “Іди!”, то як ми, знаючи про наш брак віри, можемо мати хоч якийсь шанс?! Ми знаємо, як це зазвичай відбувається, як з Євангелія, так і з нашого власного життя. Спочатку все йде добре, згідно з Господніми заповідями, але незабаром ми лякаємося або відволікаємося, втрачаємо віру і починаємо тонути…
Але справа не в цьому!
Справа не в нашій чи святого Петра нестачі віри!
Про що йдеться, можна побачити і на іконах, що зображують цю історію! Не святий Петро хапає Ісуса за руку, щоб врятуватися! Ні, це Ісус бере за руку святого Петра, піднімаючи його в безпечне місце. І коли Ісус втручається, вся ситуація змінюється! Не тільки святий Петро рятується, але й усі, хто був у човні разом з ним, бо раптом вітер перестає дути і буря вщухає. Тож ми можемо вірити, що в скрутну хвилину Христос поруч з нами, готовий схопити нас за руку!
І пам’ятаймо ще одну річ, якої ми можемо навчитися з Євангелія! Коли сталося чудо – не тільки те, що Ісус міг ходити по воді, але й чудо, що всі вони були врятовані від бурі, що сталося? Чи учні продовжували, як зазвичай, працювати веслами, розмовляти і жартувати, як вони, напевно, зазвичай робили? Ні, вони впали на коліна перед Господом, сповідуючи, що “Ти воістину Син Божий!”. І це визнання – половина того, що нам потрібно для спасіння, як каже святий Павло у своєму посланні до римлян:”Якщо ти будеш сповідувати устами твоїми: “Ісус – Господь”, і вірувати серцем твоїм, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся”.
Тож нехай сам Господь Ісус Христос візьме нас за руки, дасть нам цю віру в серці і відвагу сповідувати: “Ісус – Господь!”. Щоб ми, вірячи в те, що Бог нас спас, з довірою і любов’ю наблизилися до Нього, коли незабаром почуємо слова “Зі страхом Божим, з вірою і любов’ю приступімо!” На що ми разом з хором та усім народом відповідаємо: “Благословенний, хто йде в ім’я Господнє. Бог є Господь і явився нам”.
Повторюю, спочатку ми співали: “Благословен, хто йде в ім’я Господнє”. – Тобто, благословенний кожен з нас, хто бере участь у причасті!
А потім ми співали: “Бог є Господь” – тут у нас сповідування устами!
І наостанок ми заспівали: “і явився нам!” – тут ми свідчимо про воскресіння Господнє.
Тож дозвольмо Господу схопити нас за руки і підняти назад у човен, у безпечне місце, поруч з Ним. Укріплені цим, ми зможемо знову вийти на берег, щоб зустрітися зі світом, який потребує почути цю звістку: “Бог є Господь і з’явився нам”.