Päivän sana 
Päivän pyhät 
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Протягом останнього року світ стежив за несправедливою та насильницькою загарбницькою війною проти України, розв’язаною Росією. У цей сповнений трагедії та скорботи час ми щиро молилися за тих, чиє життя постраждало від цієї безжальної атаки. Наслідки гуманітарної трагедії відчуваються всюди в Україні, сусідніх державах і в усьому світі.
Насильство у світі є сумним проявом нашої грішної реальності та нашої людської недосконалості. Насильство – це гріх, який повністю суперечить покликанню, для якого ми створені: нести в собі найсвітліший образ творіння Божого і водночас рости до Його подоби. Оскільки насильство є гріхом, жодну війну не можна назвати «священною».
Сьогодні, у річницю початку війни в Україні, хтось може запитати: а в чому все-таки сенс молитви? Ми, безумовно, усвідомлювали біду українців, чули про трагедію. Коли ми дивимося новини, нас надихає неймовірна стійкість українського народу та його здатність протистояти жахливим труднощам із мужністю, якої ніхто не очікував. Водночас ми знаємо, що зараз потрібно Україні. Разом із цим ми також звикли із нашого захищеного далекого від лінії фронту життя розмірковувати про безглуздість війни і звертатися до Бога з питанням: «Хіба Ти не бачиш? Що Ти збираєшся робити? Як Ти плануєш позбутися тієї чи іншої біди? Чи не забув Ти свій обов’язок перед людством?»
Ми називаємо це молитвою, але чи це так?
Справжня молитва – це не тільки слова, а й дії. Вона поглиблюється, коли робиться крок безпосередньо до самої суті конфлікту і страждання. Як християни, ми робимо це тому, що у Христі, в Його особі, ми бачимо приклад прийняття вирішального, остаточного кроку. Він не є благаючим захисником або неупередженим посередником, який розробляє умови угоди між сторонами. Він без вагань займає своє місце і виявляє свою остаточну солідарність як посередник між людиною та Богом. Він не виявляє солідарності лише з небагатьма й обраними – з тими, хто визнає його чи вірить у нього. Його солідарність поширюється на кожну людину. Він не стоїть на лінії розмежування, де люди діляться на хороших і поганих, віруючих і невіруючих. Він не дивиться на релігію, расу чи соціальний клас. Він ідентифікує себе з усіма.
Багато українців, які втекли з батьківщини, втратили все. Багато з них стали абсолютно беззахисними, навіть небажаними там, куди їх привела втеча – знехтуваними, зневаженими, безпорадними та надзвичайно вразливими. Проте хочу сказати їм ось що: у Христі Бог виявив себе вразливим, безпорадним, зневаженим, переможеним і підкореним, розтоптаним і знехтуваним. Доки ми це усвідомлюємо, ми усвідомлюємо, що у нас є Бог, який не соромиться нас. Зрештою, Бог ототожнюється з усім, чим ми є. Він ототожнював себе з нашим нещастям, бідністю та безпорадністю. Ми також розуміємо, що у нас немає підстав сумніватися в Божій любові, тому що Він нас так полюбив, що був готовий стати одним із нас і безсумнівно повірити в нас.
Це наш Бог, який тепер стоїть у центрі світу та його історії. Зараз Він стоїть у центрі шторму і закликає нас стояти з Ним разом і використовувати зброю служіння любові. Як фінські православні християни, ми повинні виявляти зрілість нашого молитовного життя саме в праці та діях, спрямованих на усунення нестачі, лиха та війни, ґрунтуючись на істині, що Христос є світлом світу, а Спаситель – князем миру. Нашому світу зараз потрібен Христос, і я ні на мить не сумніваюся, що він подарує українському народу світле майбутнє.
