«У ці останні дні запитаймо себе: кому я міг би стати ближнім? Чий духовний чи тілесний голод очікує на мою відповідь?»

Ми вже понад місяць ідемо дорогою до Вифлеємської печери — того скромного місця, де небо схиляється над землею, а вічність входить у час. Починаючи з п’ятнадцятого листопада, Різдвяний піст несе нас крізь дедалі глибшу темряву, і протягом цих тижнів ми як Церква готувалися прийняти Того, хто народився як людина, щоб спасти світ. Святі отці навчають, що Різдвяний піст — це немов сорокаденне паломництво до Вифлеєма: кожен день посту — це крок ближче до того незбагненного моменту, коли вічний Бог народжується в часі й просторі — стає тим, ким є ми, щоб ми стали тим, ким є Він.

Більшу частину цього шляху ми вже пройшли, але останні кроки часто бувають найважливішими. У Святвечір Церква знову кличе нас до тиші та зосередження. Стародавній звичай чекати появи вечірньої зорі перед вечерею містить у собі цілу богословську глибину: темрява — не перешкода, а умова. У темряві видно зорі. Як мудреці зі Сходу йшли за світлом у невідоме, так і ми дозволяємо світлу вести нас — не геть від темряви, а крізь неї.

Піст — це не лише справа тіла. Святий Василій Великий нагадує, що справжній піст сягає серця — того внутрішнього місця, де ми приймаємо рішення про те, ким насправді хочемо бути. Піст — це стримання язика тоді, коли хочеться сказати образливе слово. Це простягнута рука тоді, коли легше відвернутися. Це дарування прощення тоді, коли гіркота здається виправданою. У такому пості тіло і душа ідуть разом — разом до печери, разом до світла.

У ці останні дні запитаймо себе: кому я сьогодні можу стати ближнім? Чий голод — тілесний чи духовний — чекає на мою відповідь?

Нестабільність цього світу не зникає на Різдво. Війни тривають — надто близькі, надто реальні. Хвороби не відступають. Серця розбиваються. Але Різдво й не обіцяє, що світ стане добрим миттєво. Різдво обіцяє щось глибше: що Бог у світі — посеред зламаності, а не всупереч їй. Той, кого пророки називали Князем Миру, народився в печері, у долі вигнанця, посеред світу, який не прийняв Його. Бог не прийшов виправляти світ зверху. Він прийшов розділити його вразливість зсередини.

У ці останні дні посту молімося за світ. Молімося за тих, хто страждає від війни в Україні, за біженців, за хворих, за самотніх — за всіх, хто шукає світло посеред темряви. А тоді ступімо в різдвяну радість, знаючи, що Христос справді народився і що Його народження змінює все.

Нехай Всемогутній Бог благословить усіх вас у цей святий час.

Елія
Архієпископ Гельсінський і всієї Фінляндії

Арсеній
Митрополит Куопіо і Карелії

Сергій
Єпископ Хаміни