Päivän sana 
Päivän pyhät 
Фото: Leena Mikkilä-Huttunen
Євангельське читання свята
Від Марка 15:43–16:8
Йосип з Ариматеї, шанований член ради, який і сам чекав на Царство Боже, наважився прийти до Пилата і попросити тіла Ісуса.
Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно це сталося.
І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосипові.
Тоді Йосип, купивши плащаницю, зняв Його, обгорнув плащаницею і поклав у гробі, що був висічений у скелі, і привалив камінь до входу до гробу.
Марія Магдалина і Марія Йосієва дивилися, де Його поклали.
Коли минула субота, Марія Магдалина, Марія Якова і Саломія купили пахощі, щоб піти й намастити Його.
І дуже рано, першого дня тижня, прийшли до гробу, як сходило сонце.
І говорили між собою: «Хто відвалить нам камінь від входу до гробу?»
Але, глянувши, побачили, що камінь уже відвалений; а був він дуже великий.
І, увійшовши до гробу, вони побачили юнака, який сидів праворуч, одягнений у білу одежу, і жахнулися.
А він сказав їм: «Не лякайтеся. Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес; Його тут нема. Ось місце, де Його поклали.
Але йдіть, скажіть Його учням і Петрові, що Він випереджає вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам».
І, вийшовши, вони побігли від гробу, бо охопили їх тремтіння і жах; і нікому нічого не сказали, бо боялися.
Христос воскрес!
Великдень – для нас, православних християн, найщасливіший день року, так і має
бути! Святкування Великодня у великодню ніч і наступний святковий період до
П’ятидесятниці наповнює нас радістю та світлом, дає нам енергію надії та оптимізму
на весь рік.
Сьогодні, у третю неділю Великодня, святих рівноапостольних мироносиць, ми
повертаємося до суті великоднього досвіду, несподіваної радості.
Але чи є Великдень та великодня радість чимось окремим від нашого повсякденного
життя? Чи це втеча від світу, казка чи мрія, яка дає нам перерву від суворих реалій
цього світу та цього часу? Чи мав рацію Ленін, коли говорив про релігію як про «опіум
народу», як про п’янкий засіб, який допомагає нам переносити нестерпне життя у
несправедливому світі?
Ми можемо найкраще усвідомити та прийняти (внутрішньо засвоїти) великодню
радість, якщо розглядатимемо її як єдине ціле, разом з її тривалим підготовчим
періодом. Фактично, Великдень просвітлює всю першу половину року. Шість тижнів
Великого посту, три підготовчі тижні перед ним, Страсний тиждень, Великодній період
тривалістю 50 днів та 8 днів П’ятидесятниці – все це разом становить 16 тижнів, або 4
місяці. Цього року, за новим календарем, з 25 січня по 31 травня. Це
найдивовижніший скарб православної традиції, і ми можемо відкривати його заново
щовесни, черпаючи з нього нову мудрість, втіху та радість цілий рік.
Тривале приготування до Великодня завершується Страсним тижнем. Ми день у
день, щогодини слідуємо за останнім тижнем Ісуса Христа на землі. У ці дні ми
стикаємося з найглибшими питаннями та трагедіями людського життя: зрадою,
несправедливим осудом, покинутістю, тортурами та смертю, а також страхом учнів та
горем матері. Доля Христа в руках людей відображає найглибшу безодню гріха та
трагедії – аж до смерті. Протягом Страсного тижня ми думаємо про цей невблаганний
шлях смерті, і разом з ним згадуємо всі безнадійні страждання, які люди завдають
одне одному через несправедливість, насильство, війну та вбивства.
Ми розуміємо, що перша Велика п’ятниця та Велика субота не були днями надії,
шанування та очікування для учнів та Матері Ісуса. Це була катастрофа! Вони
насправді не розуміли, ким був Ісус. Вони поступово усвідомлювали, що Він був
помазаником Божим, але вони не усвідомлювали, про яке Царство Він говорив. Деякі
з них сподівалися, що це буде політичне Царство, Держава Ізраїль… Але з Його
арештом і засудженням, розіп’яттям і смертю всі ці надії були розбиті. Учні залишили
все і йшли за Ісусом три роки. Тепер вони втратили свого вчителя, свого провідника і
весь сенс життя. Вони були спустошені та налякані. Вони втекли, вони залишили
свого Вчителя і Господа помирати на самоті. Тільки Його Мати, наймолодший апостол і деякі жінки мали сміливість зустріти хрест і смерть
Ісуса Христа. Але все було темрявою та безнадією.
Саме в цю безодню страху та відчаю сяє світло Воскресіння. Спасіння не вириває
нас із цього світу, але приносить надію та світло в саму реальність нашого світу, в усі
його найглибші та найтемніші куточки. У всіх чотирьох Євангеліях ми можемо відчути
здивування, несподівану радість порожнього гробу, здивування та хвилювання
Святих Мироносиць – 2000 років тому.
Стежка радості починається з порожнього гробу. Так само, як невблаганний шлях
смерті привів події до хреста, до відчаю та покинутості під час смерті та гробу Ісуса,
інший шлях відкривається через світло, яке сяє безпосередньо з хвилюючого
здивування порожнього гробу. Це світло дає наляканим учням нове розуміння, нову
віру та надію – нове життя. З цією радістю вони йдуть по всьому світу, щоб нести
Євангеліє – що життя панує над смертю, що сила зла та насильства подолана,
смерть потоптана смертю Господа.
Це радість Великодня, причина нашого святкування і наша надія. Ми живемо в цьому
світі, серед усіх невизначеностей, несправедливостей, трагедій, у темряві смертної
тіні. Аж поки до нас не приходить несподівана радість – Великдень, Воскресіння і
життя.
Протоієрей Хейккі Хуттунен
Неділя святих жон-мироносиць,
19 квітня 2026 року
Громада святих жон-мироносиць в Еспоо-кескус
Переклад з англійської:
Олена Гречанюк
Громада святих жон-мироносиць збирається на Божественну літургію в євангелічно-лютеранській каплиці в Сувелі раз на місяць. Громада виникла у 1999 році, коли соціальний проєкт Trapesa мав власну православну каплицю в Еспоо-кескус. Три роки тому фінансування припинилося, і громада втратила свій постійний дім. Завдяки гостинності Лютеранської церкви ця багатонаціональна православна громада змогла продовжити своє життя.
